Співробітники Абердинського університету (Великобританія) обстежили майже 20 тисяч людей 1958 року народження. Результати дослідження показали, що ті, хто в 11–16 років мав серйозні проблеми з поведінкою, до 45 років удвічі частіше страждають від хронічного болю.
Учені пояснюють це порушенням у взаємодії нервової системи підлітка та дуже завищеним у підлітковому віці рівнем гормонів.
Дослідження вчених тривали в кількох напрямах: вони брали до уваги не лише особливості поведінки людини в підлітковому віці, а й рівень її соціального стану, своєчасність діагностики, наявність серйозних психологічних проблем у зрілому віці. Залежність між цими показниками та якістю здоров’я 50-річних людей була відсутня!
Тобто вирішальне значення мають події дитинства та ранньої юності! Саме в цей час закладається фундамент, усе інше – «декор».
Наскільки велика практична цінність цього відкриття?
Поки що сказати важко. Чи навряд сумна перспектива страждати від болю в 50 років зупинить підлітка, націленого на «подвиги». І вимагати від них такої мудрості – нерозумно: «якби молодість знала, якби старість могла…»
До речі, існують дані, що сильні психологічні травми більш раннього дитинства (аж до розлуки дитини з матір’ю) також мають великий негативний вплив на здоров’я людини в зрілому віці.
Трохи «філософії»:
Ми вже звикли до того, що нас із усіх боків попереджають: бережи себе та своїх дітей від негативу, вчися мислити позитивно! Адже будь-який негатив осідає в тілі, накопичується, щоб із часом вилізти якоюсь більш-менш серйозною хворобою. Суто теоретично – усі згодні.
Але скажіть, батьки: чи завжди вистачає у вас сил втриматися від гострої оцінки поведінки (зовнішності) своїх дітей-підлітків? Чи не надто часто ми провокуємо своїх дітей на несподівані вчинки тим, що не вміємо контролювати своїх емоцій?
Чи думаємо ми про те, що наші слова можуть боляче ранити наших дітей? У буквальному значенні, якщо вірити дослідженням лікарів…
Ведична медицина вже багато років б’є на сполох: мало не кожна сучасна людина серйозно хвора «завдяки» своєму дитинству. Небажана вагітність і довгі роздуми про те, чи «залишити» дитину, повсюдне перекладання материнських обов’язків на плечі бабусь (по суті – розлука із найближчою, найбільш необхідною людиною – мамою), жорсткий пресинг: «Живи як я кажу, а то…»
Усе це б’є по здоров’ю людини значно сильніше, ніж їжа з нітратами та брудне повітря. На жаль, ми розуміємо це надто пізно…
Чи чула ти про теорію й практику «усвідомленого батьківства». Твоє ставлення до цього?
Джерело: lady.tochka.net
