Петру Гавриленку 53 роки. Він ледь пересувається, схуд після хвороб.
Прийшов в офіс благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький» під супроводом соціального працівника Сергія Чабанюка.
У чоловіка немає рідних і близьких, тому погоджується відкрито розповідати про своє минуле. Вперше в наших історіях людина відкриває свої діагнози – ВІЛ і туберкульоз.
Петро родом із Дніпропетровської області. Компанія, в якій він зростав, була сумнівною. Куріння і алкоголь – були нормою. Згадує, що вперше затягнувся ще в дитячому садку. Відтоді з хлопцями часто збирали «бички» і курили.
«Нам цигарки не продавали, ми збирали бички. Мамка, коли чула запах, била. Але це на мене не діяло. У мене була своя компанія. Я хотів здаватися дорослішим, – згадує Петро: – Коли був підлітком, для нас авторитетами були наркомани. Їх усі боялися. Я почав курити траву, їв ложками сухий мак. І пив горілку».
Таке життя не привело до хорошого. Вперше він потрапив до в’язниці у 19 років. Причиною стало викрадення мотоцикла. А коли вийшов з місця несвободи, зустрівся із другом, який «допоміг» полегшити життя наркотиками. Тоді все пішло шкереберть – усі гроші, які були, спускав на наркотики. Навіть ті кошти, які мама вилучила із продажу сімейного авто після смерті батька.
«І тоді я зрозумів, що життя без наркотиків було не життя. Мені стало так добре. Тоді мені був 21 рік», – каже чоловік.
За свої 53 роки Петро відсидів 6 термінів, усі з яких були за крадіжку. Кошти потрібні були на наркотики. Власне, від вживання наркотиків почали проявлятися різні хвороби. Найперше ВІЛ. Вперше про це він дізнався у 1999 році. Однак тоді лікування не було. Чоловік спокійно жив із цим діагнозом. Йому пояснили, що один із шляхів передачі ВІЛ – ін’єкційний. Тому він не думав над тим, де міг інфікуватися.
Вперше лікування життєвоважливими ліками – антиретровірусною терапію – Петро розпочав у 2010 році. Але пропив ліки лише три місяці.
«У мене почалися проблеми із законом, я переховувався і перестав їздити за ліками», – зізнається чоловік.
Звісно, тим часом імунітет Петра руйнувався. Його організм був вразливий до різних захворювань – пневмоній, туберкульозу і так далі. Вперше він туберкульоз лікував, коли перебував у місцях несвободи. Коли вийшов – узявся за старе. Лише у 2016 році він повторно розпочав приймати препарати від ВІЛ. Наразі їх не пропускає і приймає до сьогодні.
За цей час було багато ситуацій, коли його відкачували і рятували в лікарні. Потім поставили на програму замісної підтримувальної терапії (ЗПТ – це програма медикаментозного лікування людей із психічними та поведінковими розладами внаслідок уживання опіоїдів. Під час лікування використовують лікарські препарати метадон та бупренорфін). Відтоді, питання з пошуком грошей на наркотики відпало.
У вересні 2022 року Петро повторно захворів на туберкульоз. Лікувався дев’ять місяців на Лісовій поляні. За цей час він познайомився із соціальним працівником проєкту «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині» Сергієм Чабанюком, який і запропонував допомогу.
«У мене немає нікого, тому допомога від благодійної організації стала дуже важливою. Сергій приносив мені мотиваційні сертифікати на продукти харчування. Я не пропускав прийом ліків. Також мені допомогли з відновленням паспорта юристи Арсен Арутюнян та Тетяна Ковальова. Весь цей час я відчував підтримку. Незнайомі люди не відмовилися від мене, а допомогли», – дякує Петро.
Сергій Чабанюк, який допомагає хворим на туберкульоз, каже, що кожній людині треба давати шанс і вірити в неї. Тому він допомагає людям, в яких доля не склалася.
«У Петра не було житла. Він не знав, куди йому повернутися після лікування. За тиждень, коли він мав виписуватися, я почав допомагати з пошуком місця проживання. Зараз Петра поселили на три місяці у центрі для безхатьків», – каже соціальний працівник.
Петро під час інтерв’ю ділиться, що ніколи б не вживав наркотики, якби знав про ось такі наслідки. Він залишився без нікого і без підтримки, тому наразі допомога благодійної організації – це шанс знову жити, змиритися з хворобами, і просто дякувати за новий день, якого вже могло і не бути…
Вікторія Семененко
Джерело: zpu.kr.ua
