У соціальній роботі треба жити своєю справою, щоб твоя допомога відгукнулася у посмішці твого клієнта, у його бажанні лікуватися і жити.
Однією з таких чуйних і милосердних людей у нашій команді є соціальна працівниця проєкту «100 відсотків життя та якісних послуг на Кіровоградщині» Анна Коваленко, яка здійснює третій рік соціальний супровід хворих на туберкульоз у м. Олександрія та районі. Про її роботу і місію – читайте в нашому інтерв’ю.
– Ваші клієнти – це здебільшого хто?
– Серед моїх клієнтів були і є літні люди, а також молодь, яка здебільшого втратила працездатність через хворобу та отримує соціальну виплату під час лікування. У середньому, це особи від 25 до 45 років. Майже половина клієнтів, які знаходяться у мене під супроводом, мають проблеми з алкоголем або наркотиками.
– Наскільки важливий для хворих на туберкульоз соціальний супровід?
– Під час соціального супроводу у хворих на туберкульоз формується прихильність до лікування. Це достатньо складний процес. Зазвичай, людина неохоче робить щось, що порушує її комфорт, або сталі звички. Для багатьох хвороба – це довгий та складний процес лікування, який є стресом. Мабуть, кожному відоме відчуття, коли ми чекаємо, що якась проблема сама по собі зникне, тому що для її подолання не відчуваємо у собі сил. Але у випадку з тяжкою хворобою ця тактика матиме катастрофічні наслідки. На мою думку, ми так влаштовані. Нам потрібна маленька похвала наших зусиль, розуміння, що вони були хоча би поміченими. Людина приймає препарати, відчуває фізичний дискомфорт і все це на фоні втрати роботи, можливо, кола спілкування. Врешті, виникнуть запитання: «а чи варте воно того?», «чи, дійсно, я настільки хворий, якщо симптомів не відчуваю?». Соціальний супровід має свої конкретні рамки та цілі. Контроль прийому препаратів та контроль їх наявності. Контроль проходження обстежень. Звісно, є і та частина, яку тяжко вкласти у перелік завдань.
– Як виглядає маршрут соціального працівника?
– Я отримую у ДОТ-кабінеті протитуберкульозні препарати, які лікар призначив хворому, розписуюсь за їх отримання у журналі, де обов’язково вказана назва, кількість ліків, для кого вони призначені. Після цього починаю телефонувати клієнтам та домовлятися про час зустрічі. Я формую свій маршрут, щоб не блукати колами по місту та районом, або не чекати по декілька годин. Діставшись першого клієнта у списку, заходжу у гості, деякий час розмовляємо, якщо графік не дуже стислий. Хворий на туберкульоз має прийняти призначені йому препарати, отримати маленьку похвалу, що закріпить позитивну поведінку. Кожному хворому лікарі назначають дні обстежень. Я маю чітко контролювати та спонукати клієнтів відвідувати лікарню у ці дні. Якщо людина запізнюється або не відвідала лікарню, я маю пояснити чому це сталося, та особисто супроводити людину.
– Які питання найчастіше задають ваші клієнти під час лікування?
– Часто це питання пов’язані з процесом лікування, або результатами останніх аналізів. Просять дізнатись у лікаря певну інформацію, або передати, від якого препарату їм стає погано. Неможливо зустрічатись з людиною, яка під твоїм супроводом рік чи більше, і говорити тільки про пігулки або хворобу. Це швидше за все питання «новачків». Ми спілкуємось на абсолютно різні теми. Головне, щоб людина приймала ліки, вчасно проходила обстеження. Для прикладу, моя клієнтка, у якої помер чоловік і вона довго лікувала туберкульоз, зайнялася розведенням домашніх птахів. Так от вона мене запитала, які каченята мені більше подобаються. І ми в подальшому спілкувалися про її захоплення Звичайне питання про каченят, але ця справа давала їй ціль, стимул та приносила щастя.
– Що для хворих на туберкульоз є перепоною у лікуванні?
– Серед випадків, які мені зустрічались, це була віра людини в те, що вона здорова, а результати рентгену – помилка. Деякі клієнти могли тижнями не виходити зі стану алкогольного сп’яніння, або перебувати у стані наркотичного похмілля. Причини можуть бути різні. Серед основних – необхідність щоденних поїздок у віддалений район для отримання ліків, а також побічні ефекти, що можуть виникати під час їхнього прийому. Потрібно розуміти ці причини, щоб допомагати людині піти правильним шляхом.
– Що спонукало вас зайнятися соціальною роботою?
– Напевно, необхідно сказати «прагнення змінити світ на краще», але, мабуть, моя старша сестра, яка покинула нас нещодавно. Маючи досвід споживання наркотиків близько двадцяти років, маючи ряд тяжких хвороб, вона все моє життя потребувала допомоги, терпіння та розуміння. Мабуть, я отримала такий досвід тяжкої любові без осуду та прагненням зменшити страждання наскільки це можливо. Волонтерство завжди мені подобалось, а соціальна робота дозволила частково зробити його моєю роботою.
– Які ваші ТОП-3 секрети успішної роботи соціальним працівником?
– На першому місці я вважаю вміння слухати. Не слід недооцінювати важливість того, що каже вам людина. Навіть, якщо у рамках вашого життя ці речі не мають ніякого значення, для неї вони можуть бути критично важливі. На другому місці – вміння контролювати себе, не дозволяти ставити когось нижче якоїсь уявної планки та тим самим знецінювати людину у власних очах. На третьому місці я би поставила готовність переживати стрес, нестандартні ситуації, на котрі не буде інструкцій, телефонні дзвінки о третій годині ночі, не будувати ілюзій, що вас увіковічать у мармурі за ваші справи. Це справа, де ти більше віддаєш людям, ніж отримуєш емоційно.
Вікторія Семененко
Джерело: zpu.kr.ua
