Ми заслужено вважаємо їх, соціальних працівників, супергероями. Вони щодня рятують життя, мотивують людей до обстеження на ВІЛ, інформують щодо важливості проходження тесту на ВІЛ.
Сьогодні про діяльність та виклики у протидії епідемії ВІЛ спілкуємося із соціальним працівником проекту HealthLink «Прискорення зусиль України з метою подолання епідемії ВІЛ» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) – Катериною Тимошенко.
– Як місія благодійної організації переплітається із місією твого життя?
– Кожна людина прагне до кращого, якісного і комфортного життя. І місія нашої організації БО «100 відсотків життя. Кропивницький» прагне, аби люди із соціально-значущими захворюваннями отримували якісне, ефективне та доступне лікування. Не важливо чи це обласний центр, чи маленьке віддалене село, ми всі маємо право на гідне життя.
– Як розпочинався твій шлях у проекті?
– Я завжди готова до допомоги. Побачивши вакансію на соціального працівника у проект Health Link, я без вагань відправила резюме, і от, власне, я в проекті вже другий рік. На допомогу клієнти реагують по різному. Бували випадки, коли люди дізнавшись про ВІЛ-статус, відмовлялися спілкуватися, кажучи, що справляться самі, а потім телефонували… У таких випадках доводилося залучати і психолога.
– Як вдавалося сформувати прихильність до АРВ-лікування?
– Сформувати сталу прихильність до лікування – це і є і є одним з найважливіших аспектів підтримки та супроводу. Це вдається не кожному клієнту з початку лікування, але правильна розстановка пріоритетів у житті, відпрацьований алгоритм дій і прийняття ВІЛ-позитивного статусу, а не зневірення, самоосуд, і допомагають досягти високої прихильності до лікування. Також я наводила своїм клієнтам приклади відомих людей, які успішно продовжували свою кар’єру з ВІЛ-позитивним статусом, пропонувала переглянути їхні історії з інтернет-ресурсів.
– Скільки минулого року в тебе було клієнтів. Якщо проаналізувати їхні історії, як вони змінилися.
– За минулий рік у мене було близько десяти клієнтів. Якщо проаналізувати їхні історії, то майже кожна із них – позитивна. Клієнти, які були зневірені у собі, знайшли роботу і повернулись до повноцінного життя, можуть задовольняти свої потреби самі. До цього ж вони вважали себе тягарем для рідних. Дехто з клієнтів поїхав на роботу до іншої країни, хоча до цього думав, що це неможливо через статус.
– З якими питання люди, які живуть з ВІЛ, до тебе звертаються?
– Консультація з клієнтом може бути один-два рази на тиждень. Вони у разі чого телефонують і я консультую. Спочатку запитували найбільше про небезпеку незахищеного статевого акту чи ін’єкційні практики.
Якщо є питання, у яких я не компетентна, то переадресовую до психолога чи юриста проекту, в залежності від того, які виникають питання. Якщо це сімейні непорозуміння, я пропоную отримати допомогу психолога, якщо проблеми з документами – юриста.
– Як тебе знаходять клієнти?
– У Кропивницькому проект HealthLink реалізується у центральній міській лікарні, за якою я, власне, і закріплена. Я знаходжусь там щодня у першій половині (окрім вихідних). Тут лікарі перевіряють пацієнтів на ВІЛ швидкими тестами для виявлення наявності антитіл до ВІЛ, які лікарня отримує у якості благодійної допомоги у рамках проекту HealthLink. Якщо результат позитивний, вони залучають до роботи мене. Моя робота полягає у соціальному супроводі, постановці на диспансерний облік у центрі СНІДу, сприяння у отриманні АРВ-препаратів, проходження медичного обстеження та інше. Ну і, звісно ж, соціально-психологічна (емоційна) підтримка на початку лікування.
– Що потрібно змінити, аби люди охочіше проходили тестування на ВІЛ?
– Це питання досить глобальне. Одна людина не може змінити все. Аби щось змінювалось навколо нас, ми повинні змінитись самі, точніше кажучи починати треба з себе. Тому я закликаю всіх не нехтувати своїм здоров’ям, відкинути свої страхи та вагання і пройти тест на ВІЛ.
Спілкувалася Вікторія Семененко
Джерело: zpu.kr.ua
