Відомий сімейний психолог Світлана Ройз на своїй сторінці у Фейсбуці часто ділиться корисними порадами про виховання дітей. Вчора вона опублікувала список із 10 речей, які потрібно пам’ятати батькам та вчителям під час війни.
Я структурувала те, до чого нам — батькам, вчителям, директорам шкіл зараз потрібно бути готовими. При будь-якому форматі навчання. Створила просту методичку з непростої теми. Про те — що може зараз проявлятись і що ми можемо робити. Всі діти (школярі і студенти), батьки, освітяни — супергерої. І у нас відкривається свій новий фронт, — написала Світлана.
Що потрібно пам’ятати про навчальні навички
Літній відкат в знаннях — цього року ми не можемо спрогнозувати, скільки часу потрібно відвести на повторення матеріалу. До звичного “літнього відкату” приєднався ще стрес — це впливає на роботу довгострокової пам’яті. Дітям важливо пояснити, щоб зняти їх тривогу — все поступово пригадаємо.
Багато дітей відвикли писати — ручкою на папері. У багатьох точно зміниться почерк, ми можемо спостерігати деякий регрес в письмових навичках. (Все згодом повернеться, важливо частіше і дорослим, і малюкам — давати вправи на розслаблення м’язів, пам’ятати, що зараз темп навчання і темп письма буде уповільнюватися).
Діти (і дорослі), що пережили досвід травматизації — часто на деякий час, поки не стабілізуються, “забувають” правила орфографії. (На наслідки ковіду у багатьох наклався стрес. Можливо, ігри зі словами, кросворди, картки будуть допоміжні)
Можуть бути складності із предметами та знаннями, що пов’язані з просторовою орієнтацією (це одночасно і геометрія, тригонометрія і те, що пов’язане з прийменниками “над”, “за”, “під”, “через”.) Нам потрібні будь-які активності, де б дитина могла створювати 3Д-моделі — лего, пластилін, орігамі, ліпка, спорт, гра на музичних інструментах.
Травматичний досвід ускладнює сприйняття абстрактних понять — саме зараз потрібна наочність, прикладні, практичні, конкретні, зрозумілі знання та дії.
Навички читання — у кожного з нас (дорослих та дітей) була своя адаптація до стресу — хтось почав вчитися і більше читати, а хтось досить не може сконцентруватись. Навички читання у дітей можуть погіршитись — нам важливо пам’ятати, що це тимчасово. Все відновиться.
Довгострокова пам’ять — процеси запам’ятовування інформації можуть бути ускладнені. Коли ми переживаємо стрес — робота гіпокампа, що відповідає в тому числі і за довгострокову пам’ять — пригнічується (починаємо з маленьких об’ємів інформації, закріплюємо все в діях, в рухах) — на перервах рухатись обов’язково!
Діти під час навчання можуть крутити щось в руках, гойдатися на стільці — це не відволікання, це їх спосіб “відгальмувати” зайві сигнали — багато дітей так, навпаки, концентрується. Можливо, включити такі рухи — руханки в навчальний процес.
Багато дітей за цей час звикли тримати телефон в руках — це для них символ керованості, контрольованості. Потрібно подумати, що з цим робити — може, включати додатки в телефонах в процес навчання.
Дітей може більше, ніж в інші роки, дратувати те, що не відчувається практичним. Важливо готуватись до питань — як це використовувати, можливо давати більше проєктної роботи.
Ми не знаємо, що може стати тригером для емоційних реакцій — під час підготовки уроків ми маємо бути дуже обережні із підбором відео, фото та музики. Бажано знати, через який досвід пройшли родина, щоб надати підтримку, якщо вона потрібна. Будь ласка, уникайте несподіваних звуків, — пише психолог.
Безпека. Будь-який процес навчання починається з відчуття безпеки. (наскільки зараз можливо). Безпека — це наша передбачуваність, знання правил, знання території, недоторканість тілесна, повага до кордонів, зрозумілі правила, “безпечний простір” — коли дитина навіть на своєму місті може “усамітнитися” — вигадати жест, який це показує). Можна починати урок з того, що всі стукають долонями по столах, створюють з олівців, малюють коло — свій захищений простір
Близкість. Єдність — можливо, починати урок з пісні, співати разом, можливо, створити свій девіз, ритуали привітання — прощання, робити загальні проєкти, разом допомагати ЗСУ, висаджувати рослини.
Структура. Правила, розклад.
Підтримка. Заохочення, фіксація результату.
Зараз легалізована ненормативна лексика — потрібно одразу вводити правила і домовлятись, що є в вашій спільноті прийнятним.
Коли ми проживаємо стрес чи травматичний досвід, ми перестаємо відчувати свої потреби — нагадувати пити, їсти, йти до туалету, рухатись.
Лімбічна система не може витримати напругу — червоні рамочки в презентаціях, гострі кути в рамках — які накладаються на слайди, емоційні картинки, багато інформації в слайдах — можуть викликати перевантаження і неочікувані, неусвідомлені.
Стрес та травматизація змінює та фрагментує наше сприйняття часу і реальності. Нам обов’язково потрібно наголошувати на поточній даті.
Чим більше тривоги, тим більше інформації — пояснень, структури, потрібно розповідати — що за чим буде йти по діях. Правила, рутини, обов’язки — зараз терапія.
Повторювати часто своє ім’я — помітила, що діти часто забувають нові імена (та й старі).
Під час стресу ми більш “правопівкульні”. Діти уважніші до сигналів сенсорних, невербальних, ніж до наших слів. Можуть перевтомлюватись від навантаження контактами, бо за час онлайну від них відвикли. Потрібно робити паузи, пити воду, коли відчуваємо напругу — робити руханки.
Досвід дитини, що зазнала травматизації — фрагментований. Вона може не пам’ятати того, що ми точно впевнені, що пам’ятати повинна. Нам потрібен зв’язок — минуле — теперішнє — майбутнє. Якщо дитина повернулась до своєї школи, до місця, де була — потрібно разом ходити по школі, пригадувати, торкатись речей, що залишились.
Коли ми проживаємо складний досвід, стрес, травматизацію — змінюється самооцінка, зараз часто діти живуть в режимі — очікування невдачі. Їм потрібен досвід перемог і підтримка. Маленькі знайомі завдання, завдання, в яких був би швидкий результат. Святкування перемог дня.
Не давати практик із заплющеними очима — зараз діти і дорослі не заплющують очей, бо так вони втрачають контроль. І якщо заплющити очі, а раптом буде тривога — це може стати ретравматизацію. Не просити дихати глибоко — глибоке дихання може провокувати більш сильні емоційні прояви — дихаємо так, як дихається. Намагаємось акцент робити на видиху.
Обов’язково оговорити все, що пов’язано із сиренами, укриттями.
Важливе правило — ми співчуваємо, не жаліємо. Діти переживають складний досвід – але точно впораються. Всі ці пункти не для того, щоб бачити в дітях “бєдашечек” і робити роботу за них. Ми акцентуємо увагу на їх силі і підтримуємо в тому, в чому можемо. Вони точно впораються і ми точно впораємося. Дітей і дорослих, з якими я зустрічаюсь зараз, я запитую “Яка ваша сила весь цей час вам допомагала, на яку нову навичку ви можете спиратись і перенесете, навіть, в мирний час?” — наголошує Світлана.
Раніше ми писали які щеплення робити дітям восени: календар вакцинацій.
