Коли почула, що у мене ВІЛ, хотіла здатися, – одкровення жительки Кіровоградщини

«У твого колишнього чоловіка СНІД. Він у лікарні. Ти б обстежилася»…

Одного разу ці слова від сестри колишнього чоловіка вибили Тетяну зі спокійного ритму життя.

Вона мешкає у віддаленому селі одного з районів Кіровоградщини. Із Толею вони прожили під одним дахом сім років, але потім їхні стосунки вичерпали себе. Вони розлучилися. Таня налаштовувала себе на те, що ще зустріне свою людину. Пройшло пів року, і як грім серед ясного неба цей дзвінок…

Таня сидить у кабінеті «Довіра» Добровеличківської лікарні. Витирає піт з чола, поправляє волосся, потирає спітнівши долоні. Ці десять хвилин здалися вічністю, за які пролетіло життя. Сподівалася, що буде втішний результат. Однак почула інше: «У вас ВІЛ!».

У якусь мить їй здавалося, що втратить свідомість.

— У цей момент мені зателефонували з кабінету «Довіра» і попросили прийти. Я зустрілася поглядом з розгубленою жінкою. Привіталася і сіла навпроти. З цього моменту розпочалася наша розмова про те, що життя з ВІЛ не закінчується, що є безкоштовні ліки — АРВ-терапія, які потрібно приймати щодня. Таня зосередилася на моїх словах. Ми домовилися про соціальний супровід, адже сама вона не справилася б із діагнозом, – розповідає соціальна працівниця проекту HealthLink «Прискорення зусиль України з метою подолання епідемії ВІЛ» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID) Анна Мельниченко.

Через кілька днів Таня поїхала в Кіровоградський обласний центр боротьби та профілактики ВІЛ/СНІДу, де здала додаткові аналізи. Діагноз підтвердився. Вона розпочала прийом ліків. Єдине, що її бентежило, як вона отримуватиме ліки, якщо проживає у віддаленому селі, а в місто Кропивницький їздити щоразу немає фінансової можливості. Тоді соціальна працівниця попросила не панікувати, а зателефонувала своїй колезі з благодійної організації «100 відсотків життя. Кропивницький» Катерині Ігнатьєвій, яка, власне в межах проєкту «Безпечність, доставка, безперебійність», займається доставкою препаратів ВІЛ-позитивним додому. І це питання вирішилося на користь жінки.

«Минув місяць, як Таня приймає ліки. Вона вже оговталася, але той дзвінок знову нагнав паніку. Вона каже: «Помер її колишній чоловік від СНІДу. Я теж помру скоро…». У неї був сильний страх, що вона теж помре… Я почала пояснювати, що у Миколи був СНІД – остання стадія ВІЛ, а також купа супутніх захворювань. Він не лікувався, тому так… У Тані ще все життя попереду. Кажу, що у вас є діти і онуки, які вас люблять, заради яких потрібно жити. Розпитувала, чи вбирає вона городину, як її господарство. І так слово за словом, через кілька дзвінків, її віра в себе повернулася», – розповідає Анна Мельниченко.

На весну Таня планує переїзд в інший район, щоб почати життя спочатку. Вона вірить, що зустріне свою людину. І дякує соціальній працівниці, що в тяжкий період її життя, та підтримала її і навчила жити з ВІЛ.

Вікторія Семененко

Джерело: zpu.kr.ua

No votes yet.
Please wait...

Читайте также:

Добавить комментарий

Ваш адрес email не будет опубликован.