Будьте пильні!
Еверест — найвища гора у світі. Його висота сягає 8848 метрів над рівнем моря, інформує Ukr.Media.
Альпіністи і вчені дали найвищій частині Евересту, розташованій вище 8000 тисяч метрів, особливу назву «зона смерті».
У «зоні смерті» кисню настільки мало, що клітини тіла починають вмирати. Розум альпіністів каламутиться, вони страждають від висотної хвороби, схильні до ризику інфаркту та інсульту.
Нещодавно охочі дістатися до вершини Евересту вишикувалися в настільки довгу чергу, що деякі вмирали від виснаження, чекаючи, поки прийде їх черга підкорювати пік.
Людський організм не може функціонувати як слід, перебуваючи вище певної позначки. Найкраще ми відчуваємо себе на рівні моря, де кисню достатньо для роботи мозку і легенів.
Але альпіністи, які хочуть зійти на Еверест, вершину світу, що здіймається на висоті 8848 метрів над рівнем моря, повинні кинути виклик «зоні смерті», де кисню так мало, що тіло починає вмирати: хвилина за хвилиною, клітина за клітиною.
У цьому сезоні народу на Евересті було так багато, що минулого тижня загинули щонайменше 11 осіб. У «зоні смерті» мозок і легені альпіністів страждають від кисневого голодування, ризик інфарктів та інсультів зростає, а розум швидко починає мутніти.
На вершині гори Еверест відзначається небезпечна нестача кисню. Один восходитель розповів, що відчуття такі, ніби «біжиш на біговій доріжці, дихаючи при цьому через соломинку».
На рівні моря в повітрі приблизно 21% кисню. Але коли людина виявляється на висоті понад 3,5 кілометрів, де вміст кисню на 40% нижче, організм починає страждати від кисневого голодування.
Джеремі Уіндзор (Jeremy Windsor), лікар, в 2007 році зійшов на Еверест в складі експедиції «Кодвелл икстрим Еверест» (Caudwell Xtreme Everest Expedition), розповів Марку Хорреллу (Mark Horrell), який веде блог про Еверест, про аналізи крові, взятих у «зоні смерті». Вони показали, що альпіністи виживають на чверті кисню порівняно з кількістю, яку організм отримує на рівні моря.
«Це можна порівняти з показниками пацієнтів на межі смерті», — говорить Уіндзор.
За словами американського альпініста і кінорежисера Девіда Бришерса (David Breashears), на висоті 8 кілометрів над рівнем моря в повітрі так мало кисню, що навіть з балонами додаткового повітря вам буде здаватися, що ви біжите на біговій доріжці, дихаючи через соломинку». Альпіністам доводиться акліматизуватися і звикати до дефіциту кисню, але при цьому підвищується ризик інфарктів і інсультів.
За кілька тижнів організм починає виробляти більше гемоглобіну (білка в червоних кров'яних тільцях, який допомагає розносити кисень по організму), щоб компенсувати зміни, викликані перебуванням на великій висоті.
Але коли в крові стає забагато гемоглобіну, вона густіє, і серцю важко розганяти її по тілу. Ось із-за цього і може статися інсульт, а в легенях накопичується рідина.
Швидка перевірка з допомогою стетоскопа виявляє в легенях клацаючий звук: це ознака наявності рідини. Такий стан називають висотним набряком легенів. Серед його симптомів — швидка стомлюваність, відчуття задухи ночами, слабкість і постійний кашель, при якому виділяється біла водяниста або піниста рідина. Іноді кашель настільки сильний, що в ребрах з'являються тріщини. Альпіністи з висотним набряком легенів страждають задишкою, навіть коли відпочивають.
У «зоні смерті» мозок також може почати набрякати, що призводить до нудоти і розвитку висотного психозу.
Один з головних факторів ризику на висоті 8 000 метрів — гіпоксія, за якої внутрішнім органам, наприклад, мозку бракує кисню. Ось чому акліматизуватися до перебування на висотах «зони смерті» неможливо, розповів експерт з великих висот і лікар Пітер Хаккет (Peter Hackett) «Пі-бі-ес» (PBS).
Коли мозок не отримує достатньо кисню, він може почати розбухати, що призводить до висотного набряку головного мозку — аналогу висотного набряку легенів. Із-за набряку мозку починається нудота, блювання, стає важко логічно мислити і приймати рішення.
Страждаючі від кисневого голодування мозку альпіністи іноді забувають, де знаходяться, і у них починається марення, яке деякі експерти вважають формою психозу. Свідомість каламутиться, і, як відомо, люди починають робити дивні речі, наприклад, зривати з себе одяг або розмовляти з уявними друзями.
Серед інших потенційних небезпек — втрата апетиту, снігова сліпота, блювота.
Помутніння розуму і задишка — не єдині небезпеки, про які варто пам'ятати альпіністам. «Людський організм починає гірше працювати, — додає Хаккетт. — З'являються проблеми зі сном. М'язова маса зменшується. Вага падає».
Нудота та блювання, спричинені висотними набряками легенів і мозку, призводять до втрати апетиту. Блиск нескінченного льоду і снігу може викликати снігову сліпоту — тимчасову втрату зору. Крім того, в очах можуть полопати судини.
Ці проблеми зі здоров'ям на великій висоті побічно можуть стати причиною травм і загибелі альпіністів. Із-за фізичної слабкості і втрати зору можна впасти. Розум, затьмарений нестачею кисню або сильною втомою, заважає ухвалювати правильні рішення, а це означає, що можна забути пристебнутися до страхувального тросу, збитися з маршруту або не зуміти належним чином підготувати обладнання, від якого залежить життя, наприклад, балони з киснем.
Альпіністи виживають в «зоні смерті», намагаючись підкорити вершину за один день, але зараз доводиться чекати годинами, що може закінчитися смертю.
Всі кажуть, що сходження в «зоні смерті» — це справжнє пекло на землі, висловлюючись словами Девіда Картера (David Carter), підкорювача Евересту, який в 1998 році входив до складу експедиції «НОВА».
Як правило, альпіністи, які прагнуть до вершини, з усіх сил намагаються зійти на неї і знову спуститися на більш безпечні висоти протягом одного дня, проводячи в «зоні смерті» як можна менше часу. Але цей шалений ривок до фінішу відбувається після багатьох тижнів сходження. І це один з найважчих відрізків шляху.
Шерпа Лхакпа (Lhakpa), яка дев'ять разів побувала на вершині Евересту (більше, ніж будь-яка інша жінка на Землі), раніше розповідала, що день, коли група намагається зійти на вершину, — це, безумовно, найважча частина маршруту.
Щоб сходження увінчалося успіхом, все повинно йти за планом. Близько десятої години вечора альпіністи покидають свій притулок в четвертому таборі на висоті 7920 метрів — якраз перед початком «зони смерті». Першу частину шляху вони проробляють в темряві — лише при світлі зірок і ліхтариків на чолі.
Через сім годин альпіністи, як правило, досягають вершини. Після короткого відпочинку, коли всі радіють і роблять фотографії, люди повертають назад, намагаючись закінчити 12-годинний шлях назад до настання ночі (в ідеалі).
Але нещодавно експедиційні компанії розповіли, що на вершину претендують стільки альпіністів, які намагаються досягти мети в короткий період гарної погоди, що люди змушені годинами чекати в «зоні смерті», коли звільниться шлях. Деякі падають від виснаження і вмирають.
«Катманду пост» (The Kathmandu Post повідомила, що 22 травня, коли на вершину одночасно кинулися 250 альпіністів, багатьом довелося чекати своєї черги, щоб піднятися і спуститися назад. Ці додаткові незаплановані години, проведені в «зоні смерті», які вбили 11 осіб.
Джерело: ukr.media
