Сьогодні День Збройних Сил України.
Дата встановлена згідно з Постановою Верховної Ради від 19 жовтня 1993 року. Саме 6 грудня 1991 року Верховна Рада України прийняла закон «Про Збройні Сили України», «Про оборону України», а 13-го грудня – Концепцію оборони і будівництва Збройних Сил України, які визначили основні принципи та напрями розбудови українського війська. Україна успадкувала від СРСР одне з найпотужніших угруповань військ у Європі, оснащене ядерною зброєю та відносно сучасними зразками озброєння та військової техніки. Але ні для кого не секрет, що за понад 20 років незалежності українська армія була майже знищена. Впродовж десятиліть відбувалися масові скорочення кадрових військовослужбовців, дехто з військових сам у відчаї кидав службу, не бачачи в армії жодної перспективи. Крім внутрішніх чинників додалися й зовнішні: увесь цей час Україні доводилося долати шалений тиск Москви, яка всіляко противилися створенню в нашій країні дієздатних Збройних сил. Переломним моментом в історії сучасної української армії стали події 2013-2014 років: Революція Гідності, анексія Криму, окупація частини Донбасу. Попри тотальну руїну в армії, зради, втрати, шалений тиск і підступність ворога, українським військовим вдалося відстояти незалежність батьківщини й захистити власний народ від агресора. Сьогодні відбувається справжнє відродження українських збройних сил. Саме вони – українські воїни, віддані до останнього присязі, є обличчям нової української армії з її незнищенним духом мужності, пам’яттю про героїчне минуле та орієнтацією на майбутнє.
Фото: demokraatti.fi
Разом з тим, сьогодні національне свято Фінляндcької Республіки – День незалежності. Цього дня 1917 року парламент Фінляндії затвердив звернення сенату «До народу Фінляндії», в якому проголошувався намір Великого князівства Фінляндського вийти зі складу Росії, і почав розгляд нової конституції, за якою Фінляндія мала стати суверенною республікою. Того ж дня парламентом була прийнята «Декларація незалежності» в якій містилось звернення до Установчих зборів Росії з проханням визнати політичну незалежність і суверенітет Фінляндії. Незалежність Фінляндської Республіки була визнана більшовицькою Росією 31 грудня 1917 року, а протягом першого тижня 1918 року – Францією, Швецією, Грецією, Німеччиною, Норвегією, Данією і Швейцарією.
Ювілеї дня:
Фото: wikipedia
147 років від дня народження Миколи Вороного (1871–1938), відомого українського поета, критика, перекладача, журналіста, театрознавця, актора, громадсько-політичного діяча. Видавав альманах «З-над хмар і з долин» (Одеса, 1903). Переклав українською мовою «Інтернаціонал», «Марсельєзу», «Варшав’янку»; здійснив численні переклади з російської, французької (Сюллі Прюдом, Поль Верлен, Моріс Метерлінк), німецької (Генріх Гейне), англійської, японської, перської та ін. літератур. Автор ряду літературознавчих статей, театральних рецензій. Навчався у Віденському і Львівському університетах (філософський факультет). На формування його світогляду та літературно-естетичних поглядів великий вплив справив Іван Франко, з яким він познайомився у Львові. Допомагав Франкові у виданні газет «Громадський голос» і «Радикал». Працював бібліотекарем і коректором Наукового товариства ім. Шевченка, режисером українського театру товариства «Руська бесіда», в редакції журналу «Життє і слово», актором труп Марка Кропивницького, Панаса Саксаганського. 1901 року залишив сцену й служив в установах Харкова, Одеси, Чернігова. В 1910 році оселився в Києві, працював у театрі Миколи Садовського, викладав у театральній школі. У 1920 р. емігрував за кордон. Жив у Варшаві, підтримував дружні стосунки з польськими письменниками (Юліаном Тувімом і Леопольдом Стаффом), невдовзі переїхав до Львова. Згодом вирішив повернутися в Радянську Україну. Це рішення виявилось для митця і його сім’ї доленосним. У червні 1938 року Миколу Вороного розстріляли в Одесі, а за рік до того енкаведистська куля обірвала життя і його сина – поета Марка Вороного, розстріляного у листопаді 1937 року на Соловках.
115 років від дня народження Миколи Колесси (1903-2006), українського композитора, диригента, академіка, ректора Львівської музичної консерваторії (1953–1965), людини-епохи в українському мистецтві. Одночасно був диригентом симфонічного оркестру Львівської філармонії, Львівського театру опери та балету, художнім керівником і головним диригентом капели «Трембіта». У 2003 році, на урочистостях з нагоди сторічного ювілею митця, Мирослав Скорик зізнався: «Я зобов’язаний йому багато чим, можливо, більше, ніж іншим. Коли в 1955-му я повернувся із Сибіру, він не побоявся – зарахував мене до консерваторії. Пізніше сам підготував як дипломну роботу мою кантату «Весна» на слова Франка…» Серед учнів Миколи Колесси був не тільки Мирослав Скорик. Можна назвати імена Степана Турчака, Івана Гамкала, Юрія Луціва, Богдана Антківа.
Цього дня народився Микола Амосов (1913-2002), український учений-хірург, письменник, публіцист, громадський діяч, академік НАН України. Ініціатор впровадження в країні хірургічного лікування при захворюваннях легень; його дослідження сприяли значному зниженню захворюваності туберкульозом і підвищенню ефективності лікування захворювань легень. Один із перших у СРСР впровадив у практику метод штучного кровообігу, в 1963 р. перший виконав протезування мітрального клапану, 1965 р. створив і вперше в світі застосував антитромботичні протези серцевих клапанів, розробив низку нових методів хірургічного лікування вад серця, моделі апаратів штучного кровообігу. Автор понад 400 публікацій, в т. ч. 12 індивідуальних монографій, низки науково-популярних і публіцистичних книг («Механизмы мышления и психики», «Регулирование сердца», «Записки из будущего», «Книга о счастье и несчастьях», «Преодоление старости», «Голоса времени»). Створив наукову школу, підготував понад 20 докторів і 100 кандидатів наук.
78 років від дня народження Ірини Калинець (1940-2012), української письменниці, літературознавця, педагога, правозахисниці, політв’язня брежнєвських таборів (1972-1981). Одна з організаторів «Меморіалу», РУХу, активістка українського духовно-революційного відродження. Перша поетична книга поетеси вийшла у видавництві «Воля» у 1991 році. Від написання до публікації пройшло понад 15 років – років замовчування, тиску, протистояння. У передмові до львівського видання поезій Ірини Калинець «Шлюб з полином» Михайло Осадчий писав: «Немає більшого щастя для ліричного героя Ірини Калинець від щастя жертовності. Ми б сказали, що зі всієї поетичної дисидентської еліти – вірші Ірини Калинець найбойовитіші, наснажені духом утвердження життя, перемоги над смертю. Коріння цієї наснаги в душі поетеси, в її вродженій, всеосяжній і всеперемагаючій вірі в Бога і Україну».
Перше фото: mil.gov.ua
Джерело: ukrinform.ua
