Коли дитина чимось налякана, батьки найчастіше прагнуть відвести її від джерела небезпеки. Це має сенс, якщо дитину налякало щось справді небезпечне (наприклад, якщо на вулиці вона побачила бездомну собаку або переходить дорогу з пожвавленим рухом), оскільки навчить розпізнавати те, що становить небезпеку.
Але як вчинити, якщо дитина злякалася чогось абсолютно нешкідливого (наприклад, літака, який пролітає, боїться спати сама в кімнаті або йти до школи)? Як бути, якщо тривоги заважають дитині досягати життєвих цілей або просто жити повноцінним життям?
Можна допомогти дитині уникнути всіх джерел страху, і від цього вона матиме полегшення. Однак це полегшення тимчасове. Насправді, якщо враховувати довгострокову перспективу, потурання дитячому занепокоєнню лише зміцнює страх, оскільки діти засвоюють, що не здатні самотужки впоратися зі своїми тривогами. Окрім того, у них міцнішає переконання, що їм справді щось загрожує, якщо вони відчувають страх.
То ж як батькам правильно поводитися тоді, коли дитина відчуває занепокоєння? Багато тат і мам хочуть навчити дитину хоробрості в ситуаціях, що викликають у неї тривогу й страх. Розгляньмо, що варто для цього зробити.
Показуйте дитині приклад хоробрості
Бачити, як дитина страждає, для батьків буває нестерпно, при цьому вони й самі відчувають не меншу тривогу. Слід пам'ятати, що батьки є для дитини головним прикладом для наслідування. Тому, якщо ви будете демонструвати хоробрість у присутності дитини, найімовірніше, вона братиме з вас приклад.
Даючи дитині особистий приклад хоробрості, ви можете також визнавати її почуття і виявляти емпатію. Наприклад, скажіть дитині: «Я розумію, що ти нервуєш через те, що завтра вперше підеш у школу. Першого дня може бути важко». Якщо дозволити дитині вільно висловлювати занепокоєння, вона швидше стане впевненішою.
Дитина вчиться хоробрості і спокою, коли спостерігає за вами в різних ситуаціях. Наприклад, коли в магазині ви просите продавця допомогти вам або коли не втрачаєте спокою, потрапивши в автомобільний затор чи запізнюючись на важливу зустріч.
З'ясуйте причину неспокою
Занепокоєння й тривога дитини можуть передаватися членам сім'ї і викликати в них стрес. Іноді стрес батьків може виражатися в ненавмисному звинуваченні («Дитина не може їсти в школі, тому що хвилюється»). Такі твердження побічно припускають, що дитина винна в тому, що вона знервована. Змінюючи свої твердження ( «Через занепокоєння дитині важко в школі»), ви визнаєте, що занепокоєння викликане зовнішніми факторами, і дитина в них не винна.
Погляньте своїм страхам в обличчя
Головне правило позбавлення неспокою (а також головне правило когнітивно-поведінкової психотерапії) – це проживання свого страху. Інакше кажучи, ви мусите подивитися вашим страхам в обличчя. Це може здатися парадоксальним, але, перебуваючи в ситуації, що викликає у нас тривогу, ми повинні залишатися в ній, а не уникати її. Тоді поступово наша тривога зменшується. Так ми вчимося долати негативні емоції.
Стикаючись віч-на-віч зі своїми страхами, дитина засвоює, що та чи інша ситуація може бути не такою страшною, як їй здавалося. Наприклад, дитину хвилює розлука з батьками. Якщо її залишати саму спочатку на короткий термін, а потім – на довший, вона зрозуміє, що її побоювання не виправдалися (нічого поганого не сталося ні з батьками, ні з нею самою). Також дитина зрозуміє, що її тривога – тимчасове явище, і слабшає вона з кожним новим разом.
Використовуйте позитивне підкріплення
Щоб мотивувати дитину дивитися в обличчя страхам, батьки можуть заохочувати її спроби зробити це. Позитивне підкріплення означає заохочення (похвалу, позитивну оцінку або матеріальне заохочення) у випадках, коли дитина демонструє бажану поведінку. Це мотивує дитину демонструвати таку поведінку й надалі.
Позитивне підкріплення може бути виражене в різних формах: наприклад, у вигляді словесної похвали. Це особливо ефективно, коли ви щиро захоплюєтеся поведінкою дитини, наголошуєте на тому, що саме вам сподобалося і висловлюєте похвалу відразу ж, як дитина здійснила бажаний вчинок (наприклад: «Ти молодець, що перший почав розмову із незнайомою тобі людиною», а не просто: «Молодець»). Завдяки цьому дитина зможе зрозуміти, що саме у її поведінці вам сподобалося. Усі зусилля дитини, які вона докладає до того, щоб зустрітися зі своїми страхами, гідні похвали.
Зміни завжди даються дитині нелегко. У цьому їй може знадобитися допомога батьків, а іноді й дитячого психолога.
Джерело: childdevelop.com.ua
