Дуже спокусливо, помітивши недолік коханої людини, одразу кинутися її «поліпшувати».
Здається, ось якби він став пунктуальнішим, він організованіший, він перестав розкидати шкарпетки, а вона навчилася готувати – тоді все було б ідеально, повідомляє кореспондент Білновини.
Ми починаємо давати непрохані поради, критикувати, нагадувати, контролювати, мотивувати. Результат майже завжди протилежний очікуваному. Чому?
По-перше, будь-яка критика, навіть із найкращих спонукань, сприймається як атака на особистість.
Людина почувається неприйнятою, нелюбимою такою, якою вона є. Це спричиняє опір, захист, образу чи пригніченість.
Замість бажання змінюватися виникає бажання сховатися чи дати відсіч.
По-друге, фокус на недоліках партнера часто є способом уникнути роботи над собою або вирішення реальних, глибинних проблем у відносинах.
Зручніше звинувачувати його повільність, ніж визнати власне нетерпіння чи невміння планувати спільний час.
По-третє, постійні спроби виправлення руйнують довіру та безпеку. Відносини перетворюються на іспит, де партнер почувається під постійним наглядом та оцінкою.
Зникає легкість, спонтанність, можливість розслабитися та бути собою. Що ж робити, якщо поведінка партнера справді викликає труднощі?
Перший крок – розібратися у своїх почуттях. Чому саме це так вас зачіпає? Може, це нагадує про щось із дитинства? Чи це загрожує вашій важливій потребі (наприклад, у порядку чи повазі часу)?
Другий крок – говорити про свій досвід та потреби, використовуючи «я-повідомлення», а не «ти-звинувачення».
Не «Ти вічно спізнюєшся, це нестерпно!», а «Я дуже турбуюся і почуваюся неповажно, коли ми спізнюємося. Для мене важливо розпочинати зустрічі вчасно».
Третій крок – відокремити людину від її поведінки. Любити людину, але не любити її запізнення. Це дозволяє зберегти повагу.
Четвертий крок – запитати себе: чи можу я прийняти цей недолік як частину цілого? Чи бачу я його сильні сторони, що переважують цей мінус?
Іноді прийняття виявляється єдиним виходом.
Якщо ж проблема критична (наприклад, неповага чи обман), фокус повинен зміститися не так на виправлення партнера, але в встановлення чітких кордонів та обговорення наслідків їх порушення.
І найголовніше – почати із себе. Часто, змінюючи своє ставлення, свою реакцію чи працюючи над своїми тригерами, ми несподівано виявляємо, що «недолік» партнера перестав бути такою вже великою проблемою.
Справжня любов зростає над грунті перфекціонізму, а просторі прийняття недосконалості – і свого, і чужого.
Читайте також
- Що робити, якщо партнер став дратувати: розлучатися чи залишитися
- Таємний спосіб спілкування, який підглянули у щасливих пар: чому ви не знаєте про нього
