Вони як дзеркальця: тобі сумно – і маленькі брівки над сірими оченятами насуплюються та морщаться… Хочеш чи не хочеш, а усміхнешся, аби лише не бачити, як твій настрій затьмарює чисте личко. Зате коли тобі весело – їхній радості немає меж! Добре з маленькими!..
Зовсім інша справа – підлітки! У них свої пріоритети в житті, свої позиції із усіх питань. Мабуть, вищий батьківський пілотаж – це здатність визнати суверенітет підлітка, зберігши за собою право на «центральне управління». Завдання, на жаль, не з легких, але все-таки вирішуваних, якщо розбити його на складові.
Три слони підліткової педагогіки
Успішне спілкування з підлітком стоїть на «трьох слонах»: авторитет батьків, їхній статус і конкретні поточні дії.
Зупинімося на поточних діях, оскільки про свого авторитет і статус треба дбати змалку і говорити про це, коли проблема вже «дзвонить у двері» трохи пізно. Вважатимемо, що авторитет є:)
Чого хоче підліток?
Одна з найважливіших, базових, потреб підлітка – потреба в ризику. Дорослішаючи, особистість «пробує на зуб» буквально все: взаємини зі світом, свої фізичні й інтелектуальні можливості й усе – на грані фолу. Протистояти цьому неможливо: надто велика і надто природна сила гормонів, що штовхає майже дорослу особистість на шлях експериментів. Перенеси прагнення підлітка ризикувати на створену тобою територію. Тобто працюй на випередження, пропонуючи йому для самостійного вирішення безпечні ситуації.
Помітила небезпечну схильність сина до підвищених швидкостей і ризикованих фізичних вправ? Не чекай, поки на його шляху зустрінуться майстри паркуру – запропонуй йому на вибір якісь єдиноборства (в залі, з хорошим інструктором!), бойовий гопак.
Простежується прагнення до самостійного вибору чого-небудь (книги, харчування, спілкування з незвичайними людьми) – введи прийнятний із твого погляду «коридор», залишивши за підлітком право на рішення.
Постала перед категоричною вимогою діяти так, як він вважає за потрібне і крапка? Перше, що треба зробити, – сформувати правильне до цього ставлення. Це дуже важливо. Більшість батьків схильні сприймати таку манеру поведінки як тупу впертість. І баста. А що, якщо подивитися на це з іншої сторони? Як на цілеспрямованість, наприклад. Або здатність мати свою думку та відстоювати її. Зверни увагу, як змінюється забарвлення події за незмінності вихідних умов. Так?
Дозволь йому діяти так, як йому хочеться. Зрештою, в усіх нас є право на власні шишки. І у твоєї дитини – теж. А коли шишак з’явиться, знайди в собі сили не танцювати індійський танець переможця навколо багаття, а … «просміяти» ситуацію.
Почуття гумору – двигун виховного процесу
Так-так, більшість психологів наполягають на почутті гумору як найбільшій виховній силі. І завдання видається легким лише на перший погляд. Підліток, який зазнав невдачі, схожий на їжачка, колючки якого налилися отрутою: необережний рух – і вся ця отрута виплеснеться на тебе, заллє квартиру, втопить всіх і вся…
Щирим інтересом виклич підлітка на розповідь і прослухай як захоплюючу повість. Активно підтримуй своїм схваленням вдалі місця та переводь у сміх ті нюанси, пишатися якими, м’яко кажучи, не варто.
Якщо у твоєму життєвому досвіді є аналогічні випадки, на які через роки можна подивитися як на забавну пригоду, яка навчила тебе особисто багато чого – розкажи про це! Підліток повинен знати, що у своєму вмінні розбивати носа об подушки він не самотній, що в усіх нас є така чудова здатність…
Перевіряючи, довіряй!
От ми й перейшли до головного – довіри. Ніколи не підозрюй своєю дитину в гіршому! Це – табу! Краще вже вірити в те, що твій син апріорі не здатен на відверту підлість, і помилитися, ніж ображати його сумнівами. Адже такі часті випадки, коли підлітка з найглибших ям витягала любов і віра батьків у те, що все, що з ним сталося, – помилка, а не закономірність.
Джерело: lady.tochka.net
