Оксана і Максим зустрічалися два місяці. У них щойно розпочався букетно-солодкий період, коли хлопець дізнався, що він ВІЛ-інфікований.
Сказати? Мовчати? Втекти від діагнозу?
“Мені стало погано… Дуже… Я пішов у лікарню. Мене поклали в стаціонарне відділення. Під час обстеження, виявили, що ВІЛ… Усе відбулося настільки швидко…, я довго не міг прийти в себе від почутого”, – розповідає Максим.
Хлопцю 23 роки. Вихований, відповідальний, грамотний, із вищою освітою, веде здоровий спосіб життя, працює. Змиритися з діагнозом не міг. Медичні працівники Світловодської лікарні порадили допомогу соціальної консультантки проєкту «HealthLink» «Прискорення сталої відповіді епідемії ВІЛ/СНІД на Кіровоградщині» БО «100 відсотків життя. Кропивницький» Ольги Іваненко.
Тоді він не знав, чи вона йому допоможе, але погодився. Треба було з кимось поспілкуватися.
“За симптомами,з ВІЛ-інфекцією Максим живе мінімум п’ять років. Коли він дізнався про ВІЛ – був у тяжкому шоці. Такого хвилювання я ще не бачила. Руки трусилися, не міг зібрати думки докупи…, – пригадує перше знайомство з хлопцем Ольга: – Я його заспокоїла. А потім Максим сказав, що в нього є кохана дівчина, яку він не хоче втрачати. Тому йому страшно”.
Максиму важко давалося це рішення. Більш за все на той момент він потребував спілкування із коханою. У них ще не було статевих стосунків, тому він був впевнений, що вона здорова.
“І нарешті я наважився. Вирішив так: якщо Оксана – моя людина, вона мене зрозуміє. Вона мене не залишить… Ми сиділи на кухні, пили каву. Я взяв її за руку і сказав: «У мене ВІЛ». Оксана розхвилювалася, не знала, що мені сказати. А я не знав, як заспокоїти її… Тоді я попросив Оксану зустрітися з Ольгою – своєю соціальною консультанткою, яка розповіла мені багато нової інформації про ВІЛ, яка знає, як підійти до людей в такому шоковому стані… І Оксана погодилася”, – каже Максим.
“Спочатку дівчина сказала, що їй треба переосмислити всю ситуацію. І потім ми з нею зустрілися. Їхні стосунки тільки зароджувалися, тож вона могла залишити Максима. Але між ними був вогник кохання. На той момент я надавала психологічну підтримку не стільки Максиму, скільки Оксані. Я їй пояснила все доступно, відверто. Дівчина ставила мені багато запитань, на які я відповіла. І вона зрозуміла, що ВІЛ – не вирок, – зазначила соціальна консультантка.
Після цієї бесіди, дівчина більше не вагалася, що їхнім почуттям і майбутньому може щось загрожувати. Є лікування АРТ-терапія – і це головне. Оксана не залишила хлопця, а стала його підтримкою, опорою. У їхніх стосунках відтоді була лише довіра і взаєморозуміння. Їхні почуття перейшли на новий етап.
“Молодята готуються до весілля. Я щаслива, що змогла бути корисною у їхніх долях. Максим був відвертим – і це головне. Він захистив їхні стосунки. І убезпечив дівчину від ВІЛ-інфекції. Нехай у них все буде добре”, – каже Ольга.
Вікторія Семененко
Джерело: zpu.kr.ua
