Оксана і Максим зустрічалися два місяці. У них тільки розпочинався букетно-солодкий період, як хлопець дізнався, що він ВІЛ-інфікований. Сказати? Мовчати? Втекти від діагнозу?
– Мені стало погано… Дуже… Я пішов у лікарню. Мене поклали в стаціонарне відділення. Під час обстеження, виявили, що ВІЛ… Усе відбулося настільки швидко…, я довго не міг прийти в себе від почутого…, – розповідає Максим.
Хлопцю 23 роки. Вихований, відповідальний, грамотний, з вищою освітою, веде здоровий спосіб життя, працює. Змиритися з діагнозом не міг. Медичні працівники Світловодської лікарні порадили допомогу соціального консультанта проекту «HealthLink» «Прискорення сталої відповіді епідемії ВІЛ/СНІД на Кіровоградщині»БО «100 відсотків життя. Кропивницький» Ольги Іваненко. Тоді він не знав, чи вона йому допоможе, але погодився. Треба було з кимось поспілкуватися.
– По симптомах із ВІЛ-інфекцією Максим живе мінімум п’ять років. Коли він дізнався про ВІЛ – був у тяжкому шоці. Такого хвилювання я ще не бачила. Руки трусилися, не міг зібрати думки докупи…, – пригадує перше знайомство з хлопцем Ольга: – Я його заспокоїла. А потім Максим сказав, що в нього є кохана дівчина, яку він не хоче втрачати. Тому йому страшно.
Максиму важко давалося це рішення. Найбільш за все на той момент він потребував спілкування із коханою. У них ще не було статевих стосунків, тому він був впевнений, що вона здорова.
– І нарешті я наважився. Вирішив так: якщо Оксана – моя людина, вона мене зрозуміє. Вона мене не залишить… Ми сиділи на кухні, пили каву. Я взяв її за руку і сказав: «У мене ВІЛ». Оксана розхвилювалася, не знала, що мені сказати. А я не знав, як заспокоїти її… Тоді я попросив Оксану зустрітися з Ольгою – своїм соціальним консультантом, яка розповіла мені багато інформації про ВІЛ, яка знає, як підійти до людей в такому шоковому стані… І Оксана погодилася, – каже Максим.
– Спочатку дівчина сказала, що їй треба переосмислити всю ситуацію. І потім ми з нею зустрілися. Їхні стосунки тільки зароджувалися, тож вона могла залишити Максима. Але між ними був вогник кохання. На той момент я надавала психологічну підтримку не скільки Максиму, скільки Оксані. Я їй пояснила все доступно, відверто. Дівчина задавала мені багато питань, на які я відповіла. І вона зрозуміла, що ВІЛ – не вирок, – каже соціальний консультант.
Після цієї бесіди, дівчина більше не вагалася, що їхнім почуттям і майбутньому може щось загрожувати. Є лікування АРТ-терапія – і це головне. Оксана не залишила хлопця, а стала його підтримкою, опорою. У їхніх стосунках відтоді була лише довіра і взаєморозуміння. Їхні почуття перейшли на новий етап…
– Молодята готуються до весілля. Я щаслива, що змогла бути корисною у їхніх долях. Максим був відвертим – і це головне. Він захистив їхні стосунки. І убезпечив дівчину від ВІЛ-інфекції. Нехай у них все буде добре, – щасливо каже Ольга.
Матеріал підготовано Вікторією Семененко, комунікаційною менеджеркою БО «100 відсотків життя. Кропивницький»
Джерело: gre4ka.info
