Три десятиліття тому Мері-Клер Кінг виявила мутації генів BRCA, пов’язані з раком. Чи стане цей рік для неї переможним?
Приблизно 20 років тому Мері-Клер Кінг отримала запрошення провести семінар у Каролінському інституті в Стокгольмі. Як згодом з’ясувалося, це запрошення було кодом: її розглядали як кандидатуру на Нобелівську премію.
Генетик відвідала Швецію, виступила з доповіддю, а потім поспілкувалася із зацікавленими експертами, які, як вона пізніше зрозуміла, були членами преміального комітету. Втім, дивуватися не доводилося: її робота врятувала сотні тисяч життів і змінила підходи до лікування раку.
У 1994 та 1995 роках Кінг, яка тоді була професором Каліфорнійського університету в Берклі, довела, що рак грудей та яєчників може бути спадковим, і визначила, що мутації в генах BRCA1 та BRCA2 значно підвищують ризик розвитку цих захворювань. Ці знання дали можливість діяти: жінки з цими мутаціями можуть пройти профілактичну мастектомію або видалення яєчників і маткових труб. Багато хто обрав цей шлях, і превентивні операції врятували тисячі життів.
Не дивно, що ім’я Кінг часто з’являється у списках прогнозованих лауреатів Нобелівської премії. Напередодні оголошення цьогорічних переможців, починаючи з премії з фізіології та медицини, STAT поспілкувався з нею про її відчуття, будучи потенційною фіналісткою найпрестижнішої інтелектуальної премії світу. 80-річна вчена, нині професор Вашингтонського університету, також розповіла про свою роботу, поради молодим науковицям та свій улюблений винахід – мантру.
– Наступного тижня оголошення лауреатів Нобелівської премії.
– Боже мій, вже наступного тижня. Не можу повірити.
– Ваше ім’я серед можливих переможців вже багато років. У вас є якась особлива процедура? Ви ставите будильник, щоб перевірити результати?
– Думаю, якби це було не посеред ночі, я б, можливо, й поставила. Але я живу на тихоокеанському узбережжі, тож для мене це глибока ніч.
– Не варто ставити будильник на 2 години ночі?
– Не те щоб не варто! Просто премія нікуди не дінеться, а шанси кожного конкретного року надзвичайно низькі.
– Все ж таки, важко передбачити.
– Це правда. Рік, коли перемогла Каталін Каріко [разом з Дрю Вайссманом за роботу, що призвела до створення мРНК-вакцин проти COVID-19], був, мабуть, найбільш передбачуваним. Важко сперечатися, що хтось міг би перевершити її внесок у порятунок планети. Це був найбільший експеримент у світі. Але, гадаю, цього року, ймовірно, це будуть GLP-1 [препарати].
Це, безперечно, цікавий процес. Це дуже вузький фільтр, і в ньому багато випадковості.
– Пам’ятаєте, коли вперше почули про себе як про можливого лауреата?
– Це було, коли мене запросили до Каролінського інституту провести семінар. Вони досить відкрито заявили, що запрошують так людей, яких розглядають, і що будь-хто в такій ситуації має пам’ятати, що ці процеси тривають роками, і їм просто потрібна інформація та можливість особисто поспілкуватися з нами. Я чудово провела час. Прочитала лекцію. Поспілкувалася з тими, хто, як я тепер розумію, був членами комітету. Це був приємний процес. Без жодних натяків.
Саме тоді я вперше усвідомила, що така можливість існує.
– Якими були ці обговорення?
– Вони дуже різняться залежно від особистості. Думаю, це багато в чому залежить від особистості та її віри у вашу роботу, від її розуміння вашої роботи. У моєму випадку, індивідуальні дискусії були від абсолютно захопливих, коли співрозмовник досконало розумів суть справи… до скептичних, коли людина відкрито висловлювала сумніви, чи може генетика взагалі вирішити таку проблему. Він був надзвичайно ввічливий, приємний і чарівний — але дуже скептичний. В певному сенсі, це схоже на будь-яке інше інтерв’ю: треба бути готовим до різного рівня скептицизму та запитань. Це був цікавий досвід.
– Які відчуття, коли ви знаєте, що ваша робота настільки впливова, що її не тільки помічає Нобелівський комітет, а й вона стає загальновідомою?
– Я не думаю, що науковці завжди усвідомлюють, наскільки важливим є позитивний вплив, який ми маємо на інших людей. Це додає сил. Це робить тебе сильнішим, впевненішим і більш готовим долати труднощі, яких, звісно, чимало.
Я працюю над цим вже півстоліття. Думаю, коли це згадується, це схоже на секретний пароль. Тисячі жінок, або їхні чоловіки, батьки, брати пишуть мені для уточнень, для інформації. Це величезна мережа жінок з усього світу, багатомовна, і ми працюємо разом. Кілька років тому я отримала листа, який зберігатиму вічно, від однієї жінки. Це був звичайний лист, коротка записка на папірці, з фотографією її та доньки. Вона написала: «Моя мати померла від раку грудей, коли мені було 14. Це було задовго до появи тестів. Відтоді я дізналася, що маю мутацію BRCA1. Я пройшла необхідні операції. У мене не було раку грудей чи яєчників. Як бачите, моя донька щойно закінчила школу: подумала, вам буде цікаво дізнатися». Що тут скажеш? Я плакала. Я плачу, розповідаючи вам про це. Тож так, це як секретний пароль, і ми всі розуміємо його значення та можемо допомагати одне одному.
– Ви обрали сферу, де було мало жінок, і виконали роботу, яка перш за все принесла користь жінкам. Ви підтримували жінок-науковців і виступали за більшу різноманітність у галузі. Що ви думаєте про стан жінок у наукових дослідженнях зараз?
– Багато що змінилося на краще. Жінки становлять значно більшу частку наукових працівників. Ми маємо більше жінок на керівних посадах. Ми є більшою пропорцією серед осіб, що приймають рішення у сфері охорони здоров’я. Однак, не змінилося те, що період життя жінки, коли у неї маленькі діти, збігається з періодом, коли її кар’єра тільки набирає обертів. І доки ми не визнаємо це як суспільну відповідальність і не забезпечимо структуровані, високоякісні, субсидовані дитячі садки, рівності не буде. Просто не буде. Але з роками, покоління за поколінням, я кажу молодим жінкам, що кар’єра довга, а діти ростуть швидко. Тож все буде добре, якщо ви просто робитимете те, що можете зараз. Але, як мені сказала одна лікарка-науковиця: «Все це правда, але поки вони ростуть, у лабораторії відбувається багато всього».
– Які ваші поради молодим науковцям — можливо, жінкам — які прагнуть зробити велике відкриття, що може змінити хід медицини, як це зробили ви?
– Найважливіше — обирати проблеми, які є важливими для вас. Для багатьох з нас це будуть проблеми, важливі для багатьох людей, але вони мають бути важливими особисто для вас, мають передбачати способи мислення та експериментальні підходи, які вам подобаються, які вам приємно робити щодня. Гадаю, це найкращий шлях, тому що такі речі мають тенденцію до зростання. Те, що починається як невелика проблема, стає більшою, потім ще більшою, і якщо вам це все ще подобається, і якщо це все ще здається правдоподібним, продовжуйте працювати, приймайте підтримку від людей, яким небайдуже — як від тих, хто може бути зацікавлений у результатах, так і, особливо на початковому етапі, від тих, кого ви бачите щодня, хто знаходиться поруч з вами в лабораторії.
– Коли ви почали усвідомлювати, наскільки значущим буде ваше відкриття для медицини?
– Це сталося досить раптово, адже весь час, поки я працювала над проблемою, це був 17-річний період. Я прийшла з еволюційної біології та генетики. І коли стало зрозуміло, що такий підхід підходить для доведення спадковості раку грудей, і що існує ген, і що ось де він знаходиться — це був величезний творчий стрибок. І одразу після цього всі, хто цікавився раком грудей з медичної точки зору, а також з точки зору генетики, усвідомили його важливість. І я теж.
– Ви зробили багато роботи після відкриття BRCA. Які емоційні та інтелектуальні відчуття від продовження досліджень після такого великого відкриття?
– Це те, над чим я багато думаю. Можна застосовувати той самий спосіб мислення, використовуючи нові інструменти, до проблем, настільки ж давніх, як людство, але які раніше неможливо було вирішити. Моя улюблена мантра — яку, зізнаюся, я вигадала — генетика є способом мислення, геноміка — набором інструментів. Отже, проблеми, які ми можемо вирішити, стають все більш складними. Підходи, які ми можемо використовувати зараз, просто чудові. Ми можемо ставити генетичні запитання, які не могли поставити навіть десять років тому, чи три роки тому. І в галузі спадкової схильності до раку, де я бачу своє довгострокове місце? Думаю, у двох напрямках. Один — це більш публічний. Але інший — це те, в чому я справді добре розбираюся: як використовувати генетику в дуже складних сферах, і ми досі цим займаємося.
Коли це [відкриття BRCA] чітко стало серйозною проблемою в медицині, і значно більшою, ніж я могла собі уявити, Берні Фішер, батько сучасного лікування раку грудей, сказав мені: «Ви не зможете це контролювати. Вам потрібно, з одного боку, відпустити це, а з іншого — бути поруч з людьми, коли у них виникають запитання».
– Над чим зараз працює ваша лабораторія?
– У мене чудова команда, і ми всі залучені до всіх проєктів. Ми працюємо над де ново мутаціями при шизофренії, над розширеними повторами при біполярному розладі, над криптичними мутаціями, структурними варіаціями, що призводять до спадкової схильності до раку грудей та інших видів раку. Ми працюємо над вродженими аномаліями. Це дуже широкий спектр.
Sourse: www.statnews.com