Матвій – колишній військовослужбовець. Півтора роки тому повернувся в райцентр.
Два питання, які не давали йому спокою: як звикнути до мирного життя, як прийняти ВІЛ-статус і гепатит?…
Про обидва захворювання він дізнався з третього разу. Двічі приходив у лікарню здавати тести на ВІЛ і гепатит. Двічі не повертався за результатами.
«Я ходила до нього взимку у лікарню, де він лежав. Я вислухала все – як він кричав, як плакав. Він так кричав у палаті, що до нас заходила санітарка, думала, що він мене б’є. Йому треба було просто виговоритися. Він вже на той момент знав, що в нього ВІЛ і гепатит. У лікарню Матвій потрапив з опіками, тому не міг встати і піти, лежав. Мені два місяці знадобилося, щоб я вмовила його розпочати лікування ВІЛ-інфекції і гепатиту», – розповідає Тетяна Безим’янна – соціальна працівниця проекту «HealthLink» «Прискорення сталої відповіді епідемії ВІЛ/СНІД на Кіровоградщині» за підтримки Агентства США з міжнародного розвитку (USAID), що втілює благодійна організація «100 відсотків життя. Кропивницький».
Соціальна працівниця каже, що після того, як Матвія виписали з лікарні, вона повезла його у Кіровоградський обласний СНІД-центр. Тут йому зробили ІФА, згодом поставили на диспансерний облік, призначили АРВ-терапію. Також жінка домовилася про безкоштовне лікування гепатиту.
«Моє життя змінилося. Я офіційно працюю. У мене є дружина. Я зрозумів необхідність лікування цих захворювань. Я достатньо в своєму житті бачив… Я хочу жити. А значить, я буду лікуватися», – визнає Матвій.
Вікторія Семененко
Джерело: zpu.kr.ua