Фото до статті
Перегляди: 1 717
Зміст:
Toggle
- Наталія Ковалик — про себе та початок творчої діяльності
- Про першу книжку поезій
- Про творчий процес
- Про продовження творчості у дітях
- Про творчі експерименти та плани
Наталія Ковалик — про себе та початок творчої діяльності
Я народилася та виросла у місті Золочеві, що на Львівщині. Закінчила філологічний факультет Тернопільського педагогічного університету, працюю вчителькою української мови та літератури у Золочівському ліцеї. Дуже люблю свою роботу! Якби не була вчителем мови, все одно якимось чином працювала б з текстами, зі словом. А поезію пишу з дитячих літ, перші римовані рядки з’явилися, коли мені було чотири роки. Мій тато під час занять спортом травмував коліно, і я склала віршика, що починався рядком «Болить нога, я шкандибаю…» Потім почала записувати, вела товсті зошити з віршами, які зберігаю й досі. Перша моя публікація відбулася у 16 років — це була добірка поезій у районній газеті «Народне слово». Один із тих віршів, «Пластмасові троянди», я згодом розмістила у своїй збірці «Інші дерева».
Троянди із пластмаси —
жорстокий подарунок…
Жорстока сіра масо,
де в тобі мій притулок?
Серед сердець сталевих,
там, де нема кохання,
в зіницях кришталевих —
пластмасове ридання…
Наталія Ковалик
У студентські роки також було кілька публікацій у тернопільських та львівських газетах. Про видання збірки серйозно тоді не замислювалася, а потім поезія якось непомітно залишила мене надовго. Були думки, що це вже назавжди.
Одного дня, переглядаючи ті товсті зошити, я натрапила на вірш «Передостанній день зими». Розмістила його на своїй сторінці у ФБ із позначкою, що він написаний ще за студентських часів. Отримала багато позитивних відгуків і запитань, чи є в мене ще вірші! Так почалася моя поетична одіссея. Муза повернулася до мене несподівано – рядком, який мені захотілося записати. Це було дивовижне відчуття, наче відкрилися якісь шлюзи… З того часу я пишу майже щодня.
Про першу книжку поезій
До видання збірки мене спонукали читачі у тому ж таки ФБ. Тож у 2021 році власним коштом я видала свою першу збірку під назвою «Інші дерева». Моя лірична героїня – це сильна духом, гармонійна особистість. Вона усвідомлює красу життя і навіть у непростих обставинах зберігає оптимізм та віру в добро.
До цієї збірки увійшла 121 поезія, причому зі старих зошитів я взяла лише близько 20. За неповні два роки у мене з’явилося втричі більше віршів, але точної кількості я й сама не знаю. Коли формуватиму наступну збірку, спробую все впорядкувати.
З моменту виходу збірки я також публікувалася в кількох колективних альманахах та тематичних часописах, зокрема в журналах «Золота Пектораль», «Олександрійський маяк», «Склянка Часу». Приємною несподіванкою стало запрошення розмістити свої твори в альманасі «Артелен». Періодично моя поезія з’являється й на сторінках різних онлайн видань. Іноді натрапляю на свої вірші в геть несподіваних місцях!
Кожен вірш мені по-своєму дорогий, бо в нього вкладена якась певна емоція, але є такі, які люблю більше за інші. Зокрема, це ті, що присвячені моїм рідним людям, яких уже немає: «Наснилось: бабця і її кутя…», «Мій Крим був іншим…», «Рейки-рейки, шпали-шпали…» та інші. Якщо ж говорити про якусь одну поезію, яка могла б означити лейтмотив усієї моєї творчості, то для мене це вірш «Зачиняєш двері – відкриваєш шлюзи…»
Зачиняєш двері.
Відкриваєш шлюзи –
хай усі потоки
вийдуть з берегів!
Віддаєш стихії
вир своїх ілюзій,
непотрібних марень,
спогадів і снів…
Наталія Ковалик
Про творчий процес
Ні, немає жодних алгоритмів чи планів написати такий-то вірш. Насправді я не знаю, як саме це працює! До мене просто приходить вже готовий рядок, причому часто це трапляється несподівано. Цей рядок потрібно вчасно записати, адже в іншому разі він може просто зникнути і більше не повернутися — в цьому я вже переконалася не один раз. Незаписані рядки, мабуть, летять далі, до уважніших поетів, які їх вхоплять і почнуть розвивати! Це такий собі перегук мислеформ у просторі — я вірю в такі речі.
Мене часто запитують, чи я пишу про себе. І так, і ні! Це не зовсім правильно – ототожнювати ліричного героя з автором. Як філолог, я добре це розумію і вчу своїх учнів розмежовувати ці поняття. Мені самій часом видається дивним те, що я можу написати про щось таке, чого не переживала особисто, але немовби відчула, вловила і змогла спроєктувати в поезію.
Іноді читачі сприймають усе надто буквально – і мені доводиться щось пояснювати, виправдовуватися. Це доволі неприємно, адже людина повинна шукати в поезії себе, а не автора. У тому й сила художнього твору!
Як тільки я почала публікувати свої вірші у ФБ, вивела для себе й читачів таку формулу: «Скільки прочитань – стільки й сенсів». Я не розмежовую поезію за жанрами. У мене природа переплітається з людиною. Звідси й назва моєї збірки: людина – це теж дерево, тільки трохи інше… Коли розпочалася повномасштабна війна, у мою поезію прийшла ще одна тема. Перші кілька місяців від початку вторгнення я не могла писати про щось інше, рядки буквально ходили за мною, я ледь встигала їх записувати. Творчість стала для мене рятівною нішею, можливістю відрефлексувати одне із найстрашніших явищ – війну.
Про продовження творчості у дітях
Наталія Ковалик з сім’єю
Так, моя старша донька Лілія теж пише вірші з дитячих літ. Вона мій найсуворіший критик! І не вона до мене, а я йду іноді до неї за порадою. Донька має напрочуд легке перо. Окрім того, вона ще й чудово перекладає англомовну поезію. Думаю, що в майбутньому її обдарування ще себе проявить. Потрібно лише дочекатися слушної миті, аби творчі «шлюзи» відкрилися повною мірою. Ось один із її віршів:
Напівпустий вагон,
Самотній привид,
І в ньому я –
Уламок метушні…
Поїхати завжди потрібен
Привід,
Коли в запасі –
Відстані і дні.
А я, не дочекавшись,
Все ж купила
В один кінець пожований
Квиток.
Зібрала речі й сіла…
Просто сіла.
Ця ніч – один
Восьмигодинний крок.
І мої очі,
Вражені пітьмою,
За склом шукають те,
чого нема.
Дерева вкупі плачуть самотою,
Вже березень…
А все іще зима.
Під шум коліс дрімають пасажири,
Дрімота поглинає кожен звук…
Куди ведуть
Мої орієнтири?
Питаю –
А у відповідь лиш стук.
Лілія Ковалик
Про творчі експерименти та плани
Щодо прози, то я хотіла б спробувати себе в жанрі новели. Цей жанр не допускає багатослів’я; кожне слово, кожне речення має змістове навантаження. Щодо роману, то поки що не знаю, чи наважилася б я узятися за нього. Хоча все може бути!
Перші мої спроби розповісти про відомих жінок почалися декілька років тому. В нашому Золочівському ліцеї ми разом з учнями організовували театралізовані дійства, під час яких діти дізнавалися історії надзвичайних українок. А потім стався карантин, заборони на зустрічі, і мені прийшла ідея переформатувати цей проєкт у дистанційний варіант. Завдяки місцевому інформаційному порталу це вдалося! Спільними зусиллями ми відзняли вже 10 відеороликів, в яких я виступаю в ролі телеведучої. В них я з задоволенням розповідаю про справді неймовірних українських жінок, які вражають та надихають своїм прикладом.
Планую видати дві наступні збірки, причому мілітарна лірика (про війну) вийде окремою книжкою. Зараз займаюся пошуком видавництва, адже знову роблю все своїм коштом. Щоправда, вдруге це робити дещо легше, вже є певний досвід. Окрім того, ФБ познайомив мене з людьми, до чиїх порад варто прислухатися. Я вдячна долі, що маю таку розкіш – спілкуватися з людьми, які не лише люблять поезію, а й самі творять її. Обмін творчою енергією дуже важливий.
Також планую продовжити роботу над проєктом «Неймовірні українки», адже мої наступні героїні вже зачекалися! Левову частку мого часу забирає робота. Але незабаром літня відпустка – і я зможу більше часу присвятити творчості.
Facebook Messenger Telegram PinterestTwitter/X Threads Viber
Залишити коментар
Cancel Reply
Ваш коментар
Як вас звати (Обов’язково)
Електронна пошта (Обов’язково)
Зберегти моє ім’я, e-mail, та адресу сайту в цьому браузері для моїх подальших коментарів.
Завантаження капчі…
« Попередня публікаціяТовари для дому, які зроблять ваше життя кращим Наступна публікація »Як вибрати косметичні засоби залежно від типу шкіри Пошук
Наш FaceBook
Наш Instagram
Наш YouTube
Наш Pinterest
Sourse: abcnews.go.com