Зараз ми розглядаємо ностальгію як невеликий смуток. Прослухав давній хіт, посумував за минулими роками, продовжив займатися своїми справами. Але так було не завжди. Від завершення XVII до кінця XIX століття це був затверджений лікарський діагноз. І від нього гинули. У буквальному сенсі.
Тодішня медицина не розрізняла в людині «фізичне» та «ментальне». Сумуєш за домівкою? Отримуй жар, прискорене серцебиття та відмову від їжі до смерті від голоду. Ескулапи, зазвичай, придумували пояснення одне абсурдніше за інше.
Швейцарець Йоганн Шойхцер цілком серйозно запевняв, що ностальгія — це наслідок стрибка атмосферного тиску. Зійшов з гір у низину — кров вдарила у серце та мозок, отримуй апатію. Під час Громадянської війни в США лікар Робертс Бартолоу заявив: чоловік стає ностальгійним через надмірну самозадоволеність. А в 1968-му ліванський психоаналітик Домінік Геачан додав класики — звинуватив у всьому приховану залежність від матері, яка призводить до нарцисичного безумства.
Особливий приклад медичного таланту продемонстрував швейцарський лікар Томас Цвінгер. У 1710 році він вирішив, що головний подразник ностальгії — музика. Через його переконання в армії під загрозою смерті заборонили грати швейцарську пастушу мелодію «Khüe-Reyen». Тільки щоб найманці не розм’якли і не дезертирували.
Де незвичайні діагнози, там і неординарне лікування. Деякі методи були навіть приємними. Кровопускання п’явками, суміші з морфіном або поїздка на цілющі води з прогулянками та розмовами. Я б від такого оздоровчого туру зараз не відмовився. Ті, хто вірив у теорію атмосферного тиску, розміщували пацієнтів на високих вежах.
Але були й фанатики. Француз Журдан Ле Куен лікував тугу розжареним прутом. Стверджував, що тваринний жах від опіків моментально вижене дурість з голови. Один російський генерал у 1733 році пішов ще далі: пообіцяв закопувати живцем кожного вояка, якого охопить ностальгія. І щонайменше одного разу втілив це в життя, щоб інші дивилися на поле битви, а не плакали за рідним домом.
Звісно, не минулося без типового «візьми себе в руки». Військові медики вважали ностальгію ознакою незрілості та боягузтва. Лікували просто: публічними приниженнями, цькуванням і важкою працею. Щоб не було часу замислюватися.
Ближче до XX століття медицина нарешті розмежувала важливе та другорядне. Фізичні симптоми розподілили по дійсних захворюваннях, а душевні страждання віддали психологам.
Зараз ностальгія — це лише болісне нагадування, що минуле не повернути. Ми сумуємо за епохами, людьми чи місцями. Старі лікарі помилялися з підходами, але мали рацію в одному: ця емоція має значення. Тому що нас визначає те, що ми цінуємо.
Поділитися
Підписуйтесь на UkrMedia в Telegram.
⚡ Пульс читачів
Ностальгія для сучасної людини — це цінне джерело чи небезпечна перешкода?
Вже проголосували 0 людей. Приєднуйтесь до дискусії.
🕯️ Рятівний світлий спогад ⚓ Отруйна пастка минувшини 🧠 Все набагато глибше
☝️ Спочатку зробіть свій вибір
✏️ Написати відгук
📊 Карта думок
🕯️ Рятівний світлий спогад 0% ⚓ Отруйна пастка минувшини 0% 🧠 Все набагато глибше 0% 💡
Обговорення лише починається. Станьте першим, хто висловить свою позицію!
Коментарі
Спочатку нові ↕
Наразі немає відгуків. Будьте першим!